Дитячі журнали

для занять художньо-технічною творчістю у школі та вдома

(044) 599-87-00
(044) 331-40-29

cart товарів: 0
Кошик

ДРАКАР – корабель вікінгів

Археологічні розкопки у Скандинавії свідчать, що перші кораблі вікінгів з’явилися ще у стародавні часи. Вік найстарішого судна, яке збереглося майже неушкодженим до наших днів сягає близько 300-го року н.є. Його будова підтверджує давню гіпотезу про походження норманських кораблів від широкого каное. Обшивка, шпангоути і штевені цього судна були дубовими, а для з’єднування дерев’яних деталей почали використовувати залізні цвяхи. Команда сиділа спинами вперед і рухала корабель довгими веслами. Найважливішим є те, що п’ять широких дощок з кожного борту розширювалися до низьких зігнутих штевенів, тим самим формуючи класичний вид вікінгського судна.

Революційним винаходом тогочасних майстрів стало те, що їм вдалося розв’язати проблему будівництва легких та міцних бортів судна з дощок. Дуже часто виявлялося, що для видовбування з колоди широких каное важко було знайти товсті дерева. Тоді будівельники почали вистругувати колоду зі стовбура, яка слугувала основою судна, а вже до неї приєднували дошки, які згодом утворювали борт. Потім кінці дощок з’єднували до утворення симетричних зігнутих обводів. Так будувалися ці граціозні створіння – кораблі вікінгів.

Удосконалюючи конструкторські рішення поступово вдалося побудувати судно для стрімких набігів на ворожі береги. Співвідношення довжини до ширини більше ніж 6:1 поєднувалося з незначною осадкою, яка дозволяла судну приставати до будь-якого берега і проникати навіть у мілководні європейські річки. Головним завданням корабельних майстрів було забезпечити високу швидкість судна як під вітрилом, так і на веслах. Зрештою будівельники створили швидке і легке судно з бортами достатньої міцності, яка досягалася пружністю конструкції. Дошки застругувалися до двох сантиметрів (товщина пальця) та ретельно приєднувалися одна до одної, прибиралася кожна зайва тріска з ребристого остова. Це прагнення до досконалості призводило до створення справжніх шедеврів кораблебудування, де технічні та естетичні рішення гармонійно поєднувалися.

Проте торгові кораблі через потребу навантажувати більше товарів були ширшими від військових, а війскові – вузькі та довгі, для збільшення кількості веслярів, що надавали судну велику швидкість. Корпус судна починали обшивати з остова, що складався з кіля і шпангоутів, ця форма була чудово пристосована до плавання в бурхливих водах Норвезького, Північного й Балтійського морів. Низький борт (близько 2/5 від середньої ширини судна) і велика палуба переходили в гострі, витончено підняті над водою, носову і кормову частини, на яких були укріплені різьблені зображення голів звірів. На найбільших кораблях розміщували голови дракона або змії (звідси й походять назви суден вікінгів: дракар – це корабель-дракон, а шнекар – корабель-змій). Морехідними якостями один від одного вони не відрізнялися .

Різнокольорові щити воїнів обрамовували борти над отворами для весел, яких було до 25 пар, але зазвичай судно пересувалося під прямим чотирикутним вітрилом площею іноді більшою ніж 70 м2. Воно зшивалося з окремих барвистих смужок полотна, яке ще й розшивали золотом, тканину також прикрашали яскравими візерунками, серед яких належне місце посідали герби норманських вождів. Та особливо вікінгам припало до душі смугасто-червоне вітрило, яке піднімали на єдиній щоглі, укріпленій посеред палуби. Завдяки великим вітри-лам судна вікінгів були швидкими та маневреними.

Швидкість, з якою вікінги пересувалися по морю, жахала європейців, які зазнавали нападу – їм здавалося, що на них стрімко летить сила-силенна норманів. Під час плавання курс утримувався кермовим веслом, яке було встановлене збоку на кормі. Корпуси судів виготовлялися з дуба, решта – щогли, весла та інше, – переважно з сосни. Для багатьох норманів корабель слугував також і домівкою: під час короткої зупинки його витягували на берег і човен перетворювався на будинок.

Розміри дракарів вражали – судно сягало 50-ти метрів у довжину! Такий корабель міг узяти на борт до двохсот воїнів. Кіль судна був цільним, тому дракар мав таку міцність і стійкість, що легко витримував удари штормових  хвиль. Захищаючи судно в морі, кіль оберігав дошки обшивки від пошкоджень і тоді, коли після бою вікінги витягували корабель на берег. Він брав на себе всю вагу корабля-тури, дозволяючи без пошкоджень перекочувати її по колодах або волочити по піску. Особливу міцність судну додавали банки для веслярів, розміщені вздовж бортів. З часом банки замінили бімсами, які пізніше були посилені стрингерами. Великі за розмірами дракари оснащувалися двома ши-рокими рульовими веслами. Під час зупинок опускали якорі. Визначною особливістю цих суден було те, що вони могли однаково швидко плавати як уперед, так і назад – такий собі корабель-перевертень.

Однак у судна були й недоліки. Значна кількість тонких дощок, з яких було побудовано корабель, значно збільшила кількість швів, через які вода просочувалася в се-редину судна. Тому у вікінгів існував закон, за яким дракар визнавався непридатним для плавання тоді, коли тричі протягом двох днів з нього доводилось вичерпувати воду. Та, незважаючи на ризик, деякі відчайдушні капітани-шибайголови все одно відправлялися в плавання.

Більше половини тисячоліття (з VIII по XI ст.) Європа тремтіла від страху, адже ніхто не знав, де і коли відбудеться черговий напад стрімких “лицарів відкритого моря” – вікінгів. Своєю мобільністю вони зобов’язані саме дракарам справжнім шедеврам суднобудівельного мистецтва.

На цих кораблях вікінги відважувались навіть на далекі морські плавання. Вони відкрили Ісландію, південний берег Гренландії та задовго до Колумба, побували в Північній Америці. Драконові голови їхніх ко-раблів бачили не тільки жителі Балтики, а й Середземномор’я та Візантії.