Дитячі журнали

для занять художньо-технічною творчістю у школі та вдома

(044) 599-87-00
(044) 331-40-29

cart товарів: 0
Кошик

Історія мила

Що робили, коли не мали мила? Спокійнісінько обходились і без нього. А коли зрозуміли, що це річ необхідна, почали варити його з козячого жиру і деревної золи. І сталося це ще до нашої ери, хоча й звали те вариво не милом, але функцію воно виконувало саме його. Єгиптяни, наприклад, варили щось на зразок помади і використовували її для миття тіла та волосся.

І не подумайте, що це була якась примітивна суміш. В античному світі мило було трьох сортів: тверде, м’яке і рідке. І ним можна було не тільки вмиватися, але навіть фарбувати волосся в жовтий, рожевий або червоний кольори. А розумні галли, які населяли територію сучасної Франції, щоб створити зачіску зі свого довгого волосся, мили його особливою сумішшю рослинного масла і червоної земляної фарби. Тільки-но ця суміш потрапляла у воду, одразу утворювалася густа піна. Її змивали – і волосся ставало чистим, блискучим та пухнастим!

Скіфські жінки теж були винахідливими. Вони робили такий собі миючий порошок із деревини кипариса і кедра, а потім змішували його з водою і ладаном. Виходила ніжна ароматична мазь, якою жінки натирали все тіло. Через деякий час змивали із себе цей «косметичний засіб», і шкіра ставала чистою і гладкою.

Європейці ж не так любили чисте тіло. Приміром, французький король Людовик XIV кілька годин виділяв лише для одягання і хвилину для вмивання. Йому приносили велику оздоблену чашу з водою. Та король змочував у воді лише кінчики пальців і злегка
доторкався ними до повік. На цьому процедура вмивання і закінчувалася – митися цілком у ті часи було не прийнято. Натомість європейці ледь не обливалися різними парфумами.

Ставлення до миловаріння було дуже серйозним. У Франції навіть було засновано орден, особливим привілеєм членів якого вважалося… миття в лазні з милом. У цій країні довгий час майстру-миловару під страхом смерті заборонялося ночувати під одним дахом з майстрами інших ремесел – щоб не видати таємницю.

На наших землях селяни прали і милися лугом. Виготовляли його дуже просто: деревний попіл заливали окропом і розпарювали в печі.

А сьогодні ж ми маємо не просто мило, а величезну кількість миючих засобів, кожен обирай собі до смаку! Хоча на смак таки його пробувати, мабуть, не варто, хіба понюхати, бо пахне мило іноді такими смачнючими цукерками, що хочеться його з’їсти. До речі, сьогодні дуже модно варити мило власноруч, тоді можна обрати для нього ту чудернацьку форму, яка вам сподобається.

 

 

Copyright © 2011 Видавництво «Академія Саморобкіна»