Дитячі журнали

для занять художньо-технічною творчістю у школі та вдома

(044) 599-87-00
(044) 331-40-29

cart товарів: 0
Кошик

МiГ-29

Назва відомих літаків МіГ походить від прізвищ видатних конструкторів Артема Івановича Мікояна (1905-1970 рр.) та Михайла Йосиповича Гуревича (1892-1976 рр.) Тому перші винищувачі, які вони з 1939 р. почали проектувати на одному з Московських заводів, так і називались – МіГ-1 і МіГ-3. Конструкторський відділ на заводі очолив А.І. Мікоян і до Великої Вітчизняної війни ці літаки вже випускалися серійно. До речі, Артем Іванович був  рідним братом Анастаса Івановича Мікояна (1895-1978 рр.), одного з керівників уряду СРСР. У 1944 р. було розпочато роботу над реактивним винищувачем, і вже в березні 1945 р. перший політ здійснив МіГ-13 з комбінованим двигуном. А в 1946 р. у небо піднявся  перший радянський літак з турбореактивним двигуном МіГ-9 (І-250). З 1948 р. почалося серійне виробництво відомих винищувачів МіГ-15, яких усього було випущено понад 13 тисяч. У 1950 р. конструкторське бюро А. І. Мікояна розробило досконаліший літак МіГ-17. А в середині 50-х років уже були випущені надзвукові ви-нищувачі МіГ-19 та МіГ-21. 60-ті роки відзначені розробкою фронтового винищувача МіГ-23 зі змінною геометрією крила та супервисотного й надшвидкісного винищувача – перехоплювача МіГ-25, здатного на максимальній висоті 23 км летіти зі швидкістю 3000 км/год, яка майже втричі перевищувала швидкість звука. Перша демонстрація МіГ-25 на повітряному параді в 1967 р. викликала небачений фурор у західній пресі. Розвіяти легенди на Заході про суперлітак вдалося в 1976 р., коли радянський льотчик Віктор Беленко перелетів на цьому літаку до Японії. Дослідивши МіГ-25, американські фахівці були здивовані тим, що радянські конструктори вперше застосували кераміку в сопловому апараті двигуна, а також стільникову систему охолодження корпуса, через що самі досягти таких швидкостей не могли. Єдиним літаком, який за своїми характеристиками ледве наближався до МіГ-25, був американський літак розвідник SR-71. Ідеями, покладеними в основу МіГ-25, успішно скористалися американці під час проектування винищувача F-15. Зрада Беленко завдала значної шкоди, бо довелося переробляти систему розпізнавання “свій-чужий”, замінювати частоту радіоприцілів, коди ракет тощо. Розкриті конструкторські секрети спонукали до швидкої модернізації літака, і з 1979 р. було розпочато серійне виробництво нових літаків МіГ-31, які зараз становлять основу протиповітряної авіації країн СНД. Досвід 60-х років переконав керівництво СРСР у тому, що локальні війни у В’єтнамі чи на Близькому Сході набули загальносвітового значення. Результат у них досягався не ракетно-ядерним ударом, а протиборством військової техніки. Перемога в авіаційному бою досягається завдяки пануванню в повітрі змішаних угруповань важких і легких винищувачів, як це зробили США, обравши тандем    F-15 і F-16. Радянські військові також визначили, що парк винищувачів повинен на 1/3 складатися з важких винищувачів та на 2/3 – з легких. Якщо найкращим важким винищувачем був на той час перехоплювач МіГ-25, то легких – бракувало, бо на озброєнні були тільки застарілі МіГ-21 та МіГ-23. Отже, перед дослідним конструкторським бюро Мікояна постало завдання спроектувати легкий фронтовий винищувач. У 1970 р. помер А. І. Мікоян, і роботу над новим літаком МіГ-29 очолив заступник генерального конструктора А. А. Чумаченко. У 1977 р. дослідний зразок МіГ-29 піднявся в повітря. Після доопрацювань у 1982 р. його було прийнято на озброєння. Літак виявився досить незвичайним, головним чином завдяки інтегральній аеродинамічній компоновці, тобто крило плавно переходить у фюзеляж, який, до того ж, створює до 40 % загальної підіймальної сили. Перед крилом зі стрілоподібністю в 42° зроблено напливи-виступи, які забезпечують на великих кутах атаки високі літаючі можливості. Завдяки застосуванню композитних матеріалів й алюмінієво-літієвих сплавів конструкція літака виявилася надзвичайно легкою та міцною. Силова установка із двох потужних турбореактивних двигунів РД-33А з загальною тягою 166000 Н гарантує неперевершене вертикальне маневрування. Літак набирає висоту майже вертикально, тому саме на ньому можливе виконання фігури вищого пілотажу “кобра”. Кабіна пілота закрита краплеподібним ліхтарем та оснащена катапультним кріслом. Уперше у світі застосована комплексна система керування озброєнням на основі імпульсно-доплеровської радіолокаційної станції, квантової оптико-локаційної станції  та нашоломної системи цілезнаходження. Роботою всіх цих систем керують бортові комп’ютери. Для швидкого освоєння пілотами нового типу літака було розроблено двомісний навчально-бойовий варіант винищувача, який отримав назву МіГ-29УБ. Щоб розмістити другу кабіну (для інструктора), було демонтовано бортову радіолокаційну станцію. Кабіну інструктора розмістили за кабіною пілота й забезпечили всіма органами керування. Ліхтар був спільним для пілота й інструктора, крім того, його спорядили перископом з великим екраном для інструктора. Довжина такої “спарки” збільшилася порівняно з серійним МіГ-29 усього на 10 см, а запас палива – 3 200 кг – та максимальне перевантаження – 9g – залишилися незмінними. Трохи зменшилася максимальна швидкість при польоті на великій висоті (2230 проти 2450 км/год) та практична стеля (17,5 проти 18 км).У 1985 р. МіГ-29УБ було запущено в серійне виробництво, а в 1991 р. – прийнято на озброєння. На сьогодні виготовлено більш ніж 1300 літаків МіГ-29 різних модифікацій. Після розпаду СРСР в Росії залишилося 400 літаків: в Україні – 245 літаків, а інші – у більш ніж 20-ти країнах світу. МіГ-29 брав участь у різних локальних конфліктах, де показав відмінні бойові якості. На думку багатьох фахівців, МіГ-29 був найкращим винищувачем наприкінці XX століття.