Дитячі журнали

для занять художньо-технічною творчістю у школі та вдома

(044) 599-87-00
(044) 331-40-29

cart товарів: 0
Кошик

Плаваючі маяки

Перші маяки освітлювали шлях кораблям у Середземному морі вже близько 4 тисяч років тому. Спочатку це були вогнища, які вказували безпечний шлях рибальським та торговим човнам: уночі було видно полум’я, а вдень – стовп диму. Згодом, близько 800 років до н. е., греки почали будувати маяки на скелястому узбережі Егейського моря, на Босфорі, а також поблизу Афін. Найчастіше маяком була кам’яна вежа на вершині якої увесь час горіло вогнище. У місті Александрії у ІІІ тис. до н.е. був збудований найвідоміший маяк, який став одним із семи чудес світу. Це місто під час правління єгипетського царя Птоломея Першого Сотера (305-283 рр.) стало одним із найбільших у світі. Сюди вдень і вночі з усіх кінців грецького світу прибували кораблі. Для того, щоб зробити підхід до Александрії безпечним, цар наказав збудувати маяк перед входом у гавань – на скелі, що здіймалася на східному боці острова Фарос. Протягом майже двох десятиліть непосильно працювали раби, та лише у 280 році до н. е. будівництво було закінчено, і на одному з єгипетських берегів піднеслася велична вежа заввишки 120 м. Звичайно, Александрійський маяк з його колосальними розмірами, складною системою дзеркал і технічним вдосконаленнями здавався всім, хто його бачив, справжнім дивом. Трохи більшою за нього була лише піраміда Хеопса. Майже тисячу років фароське диво світу вказувало шлях морякам, які прямували в Александрію. Однак землетрус 700 року до н. е. частково зруйнував могутнього велетня, а ще один поштовх підземної стихії в 1307 році остаточно розвалив Александрійський маяк. Найдавніший з маяків, який і досі існує, височіє на узбережжі Іспанії, поблизу сучасного міста Ла-Корунья. Його побудовано ще за часів Римської імперії. Висота цього маяка-старожила 41 метр. Окрім справжніх маяків, раніше існували й фальшиві, збудовані навмисно для того, щоб заманювати кораблі на мілину та рифи, а потім – грабувати. Одну з таких споруд у XVII столітті звів барон Унгерн-Штернберг поблизу естонського міста Таллінна. Цей маяк заводив корабель на мілину, а коли той потрапляв у пастку, з’являлися човни з людьми барона-розбій-ника… На жаль, до такого жорстокого способу набити кишені вдавалися й жителі багатьох інших європейських поселень. Ці злодії розводили вогнище видаючи його за маяк і заманювали торгові кораблі. Спантеличені моряки часто ловилися на ці хитрощі. У XVI ст. вугілля було головним паливом для вогнища маяка. З XIX ст., почали застосовувати гасові лампи. Маяк, оснащений такою лампою, міг тривалий час працювати в автономному режимі. А незабаром з винайденням способу зрідження паливного газу, почали використовувати газові лампи. Здавна люди помітили, що увігнуті дзеркала посилюють слабкий вогонь. Ще древні греки могли за їхньою допомогою фокусувати світло, а в XVIII ст. навчилися склеювати плоскі дзеркала так, щоб отримати увігнуте дзеркало. Воно відбивало світло маяка, направляючи його в бік моря. У 1765 р. 24-річний французький учений Антуан Лавуазьє помітив, що всі світлові промені, які відкидає лампа, будуть відхилятися в одному й тому ж напрямку, якщо джерело світла розташоване у фокусі параболічного дзеркала. Нарешті, у 1823 р. французький фізик Огюстен Жан Френель винайшов лінзу, яка фокусувала світлові промені у вузький пучок, направляючи його в потрібний бік. Тепер енергія світла використовувалася не на 20%, а на 80%. Світловий сигнал стало видно на 50 км від маяка. На межі 1860-х років маяки почали електрифікувати. Спочатку використовували дугові лампи, які складалися з двох вугільних стрижнів, розташованих паралельно. Однак, дугові лампи були незручними, оскільки споживали забагато електричного струму. Сьогодні використовують галогенні лампи, які світять так яскраво, що їх не потрібно оснащувати лінзою Френеля, підходить і просте параболічне дзеркало. А якщо вежу з ліхтарями розмістити на кораблі? Тоді таке судно може вказати шлях кораблям у небезпечних рифах, вузькому підході до каналу або вході в гавань, де звичайні маяки через сильні течії або з з інших причин встановити не можливо. Він може підпливти ближче до небезпечних скель чи мілин, стати на якір і завчасно попереджувати капітанів інших кораблів про небезпеку, яка чатує на них. А коли буде, скажімо, приплив, то можна стати на варту в іншому місці. До того ж, ліхтарю плаваючого маяка достатньо й меншої потужності, ніж стаціонарному на суші, адже він подає сигнал для кораблів, які пропливають поряд. Уперше маяк-корабель було побудовано у Сполучених Штатах у 1907 році. Він отримав назву Амброуз (Ambrose) і в 1908 році почав нести вахту на Антлантичному узбережжі штату Нью-Йорк. Незабаром кораблі з великим білим написом AMBROSE на оранжевому тлі вже можна було побачити майже на всіх складних берегових ділянках Сполучених Штатів.
Цікаво, що під час Другої світової війни німецькі підводні човни не звертали увагу на Амброуз, бо він допомагав орієнтуватися ворогам так само, як і своїм. Проте, ідея плавучого маяка мала й певні вади. Сильний шторм був для Амброуза набагато небезпечнішим, ніж для кораблів у відкритому морі. Адже поряд були небезпечні скелі, на які вітер і хвилі ладні знести маяк. Так, у 1927 році, коли шторм силою у 9 балів порвав якірні ланцюги, тільки випадок допоміг кораблю уникнути трагедії й вибратися у відкрите море. Траплялися випадки, коли великі кораблі, які пропливали повз кораблі-маяки, так таранили їх своїм бортом, що вони навіть тонули.
Та попри непевність під час штормів, які виникають вряди-годи, економність та мобільність Амброузів сприяли їхньому значному поширенню як на Атлантичному, так і на Тихоокеанському узбережжях США. Усього з 1907 до 1967 років було побудовано більш ніж дві сотні таких суден.
На сьогодні плаваючі маяки віджили свій вік. Вони замінені автоматизованими навігаційними буями і баштовими маяками з дистанційним електронним керуванням. Адже обслуговування автоматів виявилося значно дешевшим, ніж утримання кораблів з командою.