Дитячі журнали

для занять художньо-технічною творчістю у школі та вдома

(044) 599-87-00
(044) 331-40-29

cart товарів: 0
Кошик

Як з’явилися сірники?

Здавалося б така, маленька і проста річ, а потрібна настільки, що ще в Древньому Римі ламали голову над тим, щоб її винайти.

Деревина сама загорається при температурі 300 градусів, тому нашим предкам, щоб добути вогонь, доводилося дуже довго терти один об інший шматки дерева.

У Древньому Римі для перенесення вогню використовували дерев’яні палички, які мокали в розплав сірки.

У кінці 18 століття вчені почали використовувати для добування вогню дерев’яні палички, на кінчиках яких кріпили голівки з хлорату натрію (бертолетова сіль) та сірки. Коли цю головку занурювали у сірчану кислоту, вона спалахувала.

У 1833 році до складу маси сірникової голівки почали додавати білий фосфор. Але сірники при цьому стали неприємно пахнути, а їхнє виробництво було дуже шкідливим для здоров’я. Нарешті, у 1847 році вчені з’ясували, що білий фосфор при нагріванні в закритій ємкості, тобто без доступу повітря, миттєво перетворюється на червоний фосфор, який, по-перше, легко займається, а, по-друге, не смердить. Такі сірники запалювалися від тертя об шершаву поверхню, яка складалася з такого ж червоного фосфору, клею  та ще кількох речовин. Такі сірники вперше почали випускати у Швеції в 1867-1869 роках, і їх іще довго називали швецькими.

Сьогодні до складу голівки сірника входять такі горючі матеріали, як сульфід фосфору та сірка, а також окисники, які дають кисень, необхідний для горіння. На бокову поверхню сірникової коробки наносять спеціальну фосфорну масу з крейди, клею, червоного фосфору та ще деяких інших речовин. Коли ми тремо голівку сірника об цю поверхню, із червоного фосфору утворюється білий, який при контакті з киснем легко загорається і виділяє при цьому багато тепла.

А ще із сірників  можна робити безліч цікавих саморобок.

 

 

Copyright © 2011 Видавництво «Академія Саморобкіна»